Новини

28.09.2018

«З імовірністю 99%» встановлено, що на скандальному полотні зображена балерина Констанс Кеньо з Паризької опери

Відвідувач робить знімок «Походження світу» Густава Курбе в Музеї Орсе. Фото: Francois Mori / AP / File / TASS

Встановити особу натурниці, зображеної на скандальній картині Густава Курбе L’Origine du monde ( «Походження світу», 1866), важко по вельми очевидної причини – на ній зображено тільки тіло жінки.

Проте, за даними агентства Франс Прес, французький історик літератури Клод Шопп впевнений, що для картини позувала колишня балерина Паризької опери Констанс Кеньо, якій на момент створення твору було 34 роки. Раніше вважалося, що на полотні зображена коханка Курбе Джоанна Хіффернан – не дуже вдала версія, оскільки Хіффернан була рудоволосої. А ось Кеньо сучасники описували як володарку «прекрасних чорних брів». Крім того, вона була коханкою османського дипломата Халіла Шерифа Паші (Халіла Бея), який замовив Курбе цю картину.

Досліджуючи в Bibliothèque nationale de France (BNF, Національній бібліотеці Франції) адресований Жорж Санд лист Олександра Дюма-сина, датоване червнем 1871 року, Шопп звернув увагу на пропозицію, яке раніше було прийнято розшифровувати як «Не можна писати своїй витончений і точний пензлем інтерв’ю (interview ) мадемуазель Кеньо з Опери ». Однак, вивчивши текст оригіналу, Шопп виявив, що замість «інтерв’ю» в ньому насправді написано «те, що всередині» (intérieur). Детальніше про доводах вченого можна буде почитати в книзі, яка виходить в паризькому видавництві Phébus 4 жовтня.

Констанс Кеньо на фотографії Андре-Адольф-Ежена Дісдері. Фото: BNF / Відділ фотографії та друкованої продукції

Глава відділу фотографії та друкованої продукції BNF Сільві Обенас сказала агентству Франс Прес, що інтерпретація листування «переконала мене з 99% -й вірогідністю в тому, що на картині Курбе зображена Констанс Кеньо». Ще одним вагомим аргументом, за її словами, є такий факт, що в заповіті балерини згадується картина Курбе, на якій зображені камелії з розкритим яскраво-червоною квіткою в центрі. На думку Обенас, цей твір Кеньо отримала в подарунок від Халіла Серіфу Паші. Пізніше вона стала шанованою філантропом, і тому, вважає Обенас, її зв’язок зі скандальною картиною згодом була втрачена.

26.09.2018

Амансіо Гонзалез / Фото: Adamovskiy Foundation

Шестеро відомих майстрів з різних країн зібралися разом аби просто неба, на очах у глядачів, створити шедеври з каменю: Владислав Волосенко, Амансіо Гонзалез, Петро Гронський, Джо Клей, Володимир Кочмар, Василь Татарський. Рівно місяць вони працюватимуть на території арт-резиденції 13-го павільйону ВДНГ, створюючи скульптури. Усі учасники — поціновувачі творчості Олександра Архипенка, видатного українського скульптора, засновника кубізму у світовій скульптурі. Саме на його честь й було названо симпозіум, метою якого є розвиток та популяризація пластичних мистецтв та повернення видатних українських імен у поле суспільної свідомості.

«У мене є мрія — створити парк скульптур, яким би захоплювалося ще не одне покоління. Ідея виникла коли я почав збирати окрім колекції живопису, яка вже є, ще й колекцію скульптур. Тому задум провести симпозіум якнайкраще ліг у намічені плани. Дуже цікаво, що вийде в результаті», — Андрій Адамовський, засновник AdamovskiyFoundation.

Андрій Адамовський, засновник Adamovskiy Foundation
Це перший пленер в Києві за час незалежності України, який проходить на тій же локації, що і 30 років тому — Експоцентр України ВДНГ. Саме завдяки Всесоюзному симпозіуму, що відбувся у 1998 році в Києві з’явився перший парк сучасної скульптури, збережені елементи якого можна побачити сьогодні на Володимирській гірці.

«Проведення симпозіумів є важливою складовою розвитку культурного шару суспільства. Це перш за все простір для спілкування, взаємодії мистецтва з глядачем. Тому дуже важливим є те, що пленер проходить на території ВДНГ, а не у приватному, віддаленому місці. Діалог відбудеться незалежно від готовності глядача розуміти мистецтво, адже він потрапить за «лаштунки» творчого процесу, де форми ще не набули завершеності, не закостеніли інтерпретаціями та значеннями, де ще все перебуває у пошуку», – Дарина Мо Мот, куратор проекту.

Про інші переваги «симпозіумного формату» розказав один із учасників Володимир Кочмар, скульптор із Харкова: «В майстерні зазвичай не має можливості зробити велику роботу. Створення скульптури – це взагалі дуже складний процес, дуже трудомісткий: треба привезти камінь з кар’єру, винайняти крани, інше технічне забезпечення… це ж не пензликом розмахувати [сміється] ні в якому разі не применшуючи значимість художників. Тому симпозіум – це чудова можливість для скульпторів створити нові масштабні роботи, які б вони не мали змоги зробити за власний рахунок у майстерні».

«Для мене симпозіум – це цікавий формат, бо є дедлайн – місяць часу, протягом якого є тільки я і камінь. Це важливо, бо в скульптурі, в якій комбінуються різні матеріали, зазвичай витрачається більшість часу на технологічну частину, а тут я один на один із каменем і для мене це певний кайф і релакс», — Петро Гронський, скульптор.

Про свої плани розказав Джо Клей – скульптор з Німеччини: «Я хочу передати сильні та могутні форми. Треба «вивільнити» їх із каменю і показати, що вони дихають і що в них теж є життя. Я називаю це «енергія у формі». Коли працюю у своїй студії, зазвичай мені самотньо. Тож працювати серед люду — навіть краще».

Цікавим є те, що доля одного з учасників симпозіуму — Владислава Волосенко — чимось нагадує долю Архипенко, на честь якого названо симпозіум. На самому початку 90-х ще студентом він виїхав до Канади в пошуках творчої свободи і саме там отримав визнання як скульптор. «Наскільки я пам’ятаю, Архипенко останні роки дуже хотів повернутися до України, зробити велику виставку. Але мені повезло більше, тому, що ми живемо в інші часи і, помандрувавши, я зміг повернутися. Так само я працюю у техніці «direct curving»: без ескізу, просто беру камінь і подорожую ним, як людина подорожує світом» — Владислав Волосенко, скульптор.

Спогади про студентські роки та Архипенка скульптора Василя Татарського: «Під час мого навчання Архипенко вважався буржуазним художником і був забороненим для публічного доступу. Вперше я познайомився з творчістю Архипенка завдяки маленькій книжечці Віталія Коротича. Це було справжнє відкриття. Звичні академічні постановки набридали, хотілося новаторства, а тут виявляється наш земляк давно працював у цьому напрямку. У ті часи Архипенко став джерелом натхнення та вплинув на велику когорту художників».

Ось так, проведений 30 років тому перший скульптурний пленер просто неба, вільний від ідеологічних сюжетів радянських часів, відроджуючись, знову зібрав самобутніх митців, натхненних духом свободи. А символом симпозіуму стала блакитна танцівниця Архипенка, що лише одним своїм існуванням стверджує: революції в мистецтві можуть відбуватись будь коли.

Джерело: https://artslooker.com/mizhnarodniy-skulpturniy-simpozium-imeni-arkhipenka-startuvav-u-kyievi/

24.09.2018

Голландський арт-дилер Ян Сікс, який спеціалізується на творах Старих майстрів, зробив сенсаційну заяву, що йому вдалося відкрити світові раніше невідому картину Рембрандта ван Рейна. Робота називається «Пустіть дітей і не бороніть їм приходити до мене», раніше її просто відносили до голландської школи.

Ян Сікс вперше побачив полотно на кельнському аукціоні Lempertz в 2014 році. Йому вдалося виторгувати картину за € 1,5 млн при старті в € 15 тисяч. Через кілька років експертиза підтвердила, що полотно дійсно написав Рембранд. Вважається, що Рембрандт написав твір в Лейдені в 1620-х роках. Зараз вартість картини може зрости в рази.

За словами арт-дилера, він був впевнений, що купує роботу знаменитого художника ще до того, як її вивчили мистецтвознавці. Детально розглянувши полотно в онлайн-каталозі аукціону він зауважив, що в особі юнака на задньому плані художник зобразив самого себе ще молодим. У той час живописець ще не набув популярності, тому ніхто, крім нього самого, не міг таке намалювати. Також Сікс зазначив, що Рембрандт часто залишав свій портрет на полотнах.

Source: https://ukraineartnews.com/news/news/gollandskomu-art-dileru-vdalosja-vijaviti-nevidomu-kartinu-rembrandta

20.09.2018

Сьогодні ім’я Елізабет Виже-Лебрен чули не усі, хоча після Рубенса в історії живопису не було більш плідного художника, ніж вона.

Виже-Лебрен написала більше 600 портретів королів, королев і інших впливових особистостей кінця ХVIII – початку ХIХ століття. Художниця померла у віці 86 років. Можна сказати, що фактично Елізабет Виже-Лебрен була самоучкою, перші уроки живопису дівчина отримала у свого батька, а подорослішавши користувалася консультаціями Жозефа Верне і Жан-Батиста Мрія. Вона отримала популярність як портретистка вже у 15 років – тоді Виже-Лебрен заробляла достатньо, щоб фінансово допомагати своїй родині, яка залишилася без засобів до існування після раптової кончини глави сімейства. Художниця вміла професійно підносити свої роботи, а також лестити замовникам, роблячи злегка театральні портрети. Коли прийшов час вибирати супутника життя, Елізабет вирішила віддати перевагу шлюбу з арт-дилером Жаном-Батистом П’єром Лебреном. Саме завдяки зв’язкам свого чоловіка їй вдалося потрапити у вищий світ і обзавестися дружбою з усіма титулованими дамами Франції.

Безумовно, вирішальну роль зіграла протекція королеви Марії-Антуанетти. 23-річна художниця писала портрет королеви в Версалі і швидко знайшла спільну мову з монархинею. Так, у 1778 році Виже-Лебрен закінчила роботу над самим раннім портретом Марії-Антуанетти в придворній сукні. Через пару років художниця створила другу важливу картину в своїй кар’єрі, яка отримала назву «Марія-Антуанетта з дітьми». Вплив талановитої художниці зростав і у світському житті, і в професійному середовищі. Під тиском королівської сім’ї у 1783 році Виже-Лебрен взяли в члени Французької академії живопису і скульптури. Варто відзначити, що за 150-річну історію даного закладу з 550 її членів лише 14 були жінками. Така новина не дуже тішила академіків, оскільки тепер у художниці була можливість офіційно продавати свої твори Версальським палацу, та сильно потіснила багатьох конкуруючих з нею портретистів. Рішучіше всіх діяла художниця Аделаїда лабиль-Жіар, яка поширила плітки про роман Елізабет з графом Калона. Подібні чутки привели до його відставки і зіпсованої репутації Виже-Лебрен. Заробивши досить коштів для безтурботного життя, в похилому віці художниця жила самотньо. Пізніше на художню сцену почали виходити інші герої, а про нашу героїню XVIII століття світ мистецтва згадав лише через багато років після її смерті.

Джерело: http://art-news.com.ua/elizabet-vizhe-lebren-lyubimaya-xudozhnica-korolej-14356.html
© Art News Ukraine. Under the guidance of Sotheby’s.

17.09.2018

Антоніс ван Дейк. Портрет Марії, старшої доньки короля та принцеси Оранської Image: Sotheby’s

Два парадні портрети старших дітей короля Англії Карла I — одинадцятирічного принца Уельського (пізніше короля Карла II) і його дев’ятирічної сестри Марії, старшої доньки короля (пізніше матері майбутнього короля Вільяма III), будуть серед найцінніших лотів аукціону творів старих майстрів Sotheby’s у Лондоні 5 грудня. Ці два портрети, із низки останніх робіт, які Антоніс ван Дейк написав для свого королівського покровителя, зберігалися в одній приватній колекції майже протягом сторіччя і вийшли на ринок з сумарною оцінкою в 3,8 млн. доларів.

Задумані і виконані влітку 1641 року, за кілька місяців до смерті художника в грудні того ж року, це можуть бути ті портрети принца і принцеси, що були задокументовані серед речей, знайдених у майстерні митця в районі Блекфрайаре (Лондон) після його смерті. Втілюючи надзвичайну майстерність, яку ван Дейк привніс у дитячий портретний живопис, жанр, у якому він досяг успіху з ранніх років в Генуї, обидві роботи засвідчують проникливу схожість королівських дітей у той час, коли їх світ і монархія Стюартів були на межі краху.

Антоніс ван Дейк. Портрет Карла II, принца Уельського Зображення: Sotheby’s

Алекс Белл із відділу робіт старих майстрів Sotheby’s сказав: “Ван Дейк відповідав за створення довговічних портретів Карла I і його придворних, і в цих виключно добре збережених портретах двох його старших дітей ми бачимо, як художник використовує свою художню майтерність аби зобразити одночасно і юність і статус його королівських моделей. Бурхлива історія двору Стюартів завжди захоплювала уяву людей, а беручи до уваги додатковий інтерес, викликаний виставками в Лондоні цього року, поява у продажі цих королівських портретів, які вкрай рідко зустрічаються на ринку, є дуже своєчасною”.

У 1632 році ван Дейк став придворним художником англійського короля. Перебуваючи на цій посаді, він створив численні портрети Карла I, його дружини Генрієтти Марії та їхніх дітей, багато з яких до цих пір залишаються в Британській королівській колекції. Стиль ван Дейка, який наділяв своїх моделей невимушеною елегантністю і стриманою владою, домінував у англійському портретному живописі до кінця 18 століття.

13.09.2018

Музей історії мистецтв вперше зібрав майже всю спадщину Пітера Брейгеля Старшого – близько трьох десятків картин.

Пітер Брейгель Старший. “Дитячі ігри”. 1560. Фото: Kunsthistorisches Museum Wien

Виставка приурочена до 450-річчя від дня смерті великого майстра, хоча вінцям сам бог велів проводити його виставки – як з нагоди, так і без неї. Віденський Музей історії мистецтв – головний володар творів Пітера Брейгеля Старшого, або Мужицького, (близько 1525/30 – 1 569), йому належить 12 робіт художника. Другими йдуть Королівські музеї витончених мистецтв в Брюсселі з шістьма картинами; у інших, включаючи таких титанів, як Лувр і Метрополітен-музей, і того менше. Всього в світі збереглося близько 40 живописних творів Брейгеля.

У Відні покажуть всі п’ять збережених сцен з серії «Пори року», серед яких, напевно, найзнаменитіша робота нідерландського художника – «Мисливці на снігу». Вперше в одній експозиції зустрінуться дві «вавилонські вежі» – з віденського музею і з Музею Бойманс – ван Бенінгена в Роттердамі. Спеціально до виставки мадридський Прадо відреставрував шедевр Брейгеля зі своєї колекції – «Тріумф смерті». Реставрація, в ході якої зміцнили барвистий шар і були повернуті оригінальні яскраві кольори, тривала два роки.

Пітер Брейгель Старший. “Вавилонська вежа”. 1563. Фото: Kunsthistorisches Museum Wien

На виставці будуть широко використані сучасні мультимедійні засоби, адже «сільське життя» у Брейгеля – це ребус, за яким ховається інший зміст, саме це і приваблює сучасну людину з його кліповою свідомістю. Глядачі зможуть розшифрувати для себе всі незвичайні деталі картини. Наприклад, «Сорока на шибениці» з Музею землі Гессен (Дармштадт). Навіщо таким складним чином вбивати птицю? Виявляється, цією картиною Брейгель висловив своє ставлення до донощиків і пліткарів, по наклепам яких іспанські завойовники стратили його співвітчизників на реальних шибеницях. Ще приклад – «Притча про сліпих» з Музею Каподімонте (Неаполь), начебто проста ілюстрація до відомої максимі: якщо сліпий поведе сліпого, то обидва неодмінно впадуть в яму. Однак з’ясувалося, що другий і четвертий персонажі картини засліплені штучно. Можливо, це відповідь Брейгеля на звірства герцога Альби, що чинилися в його рідних Нідерландах. Цікаво, що сьогодні притча про сліпих сприймається саме по картині Брейгеля.

Музей історії мистецтв.
Брейгель
2 жовтня 2018 – 13 грудень 2019

10.09.2018

Виставка «Музика на полотні» відомого українського художника Івана Марчука, яка проходила торік у серпні у київському Центрі сучасного мистецтва М17 стала декорацією для музичного кліпу «Свобода или сладкий плен» російського співака грузинського походження Валерія Меладзе.

Фрагмент виставки «Музика на полотні» Івана Марчука в ЦСМ М17 / Фото: Володимир Штефан для artslooker.com

Тільки дозволу та навіть попередження про зйомки кліпу на фоні робіт Марчука, художник не отримував від представників Меладзе, що в свою чергу, може бути факт порушення права інтелектуальної власності. Також на офіційних сторінках співака, не має жодної інформації, що у відео-роботі було залучено мистецькі твори вищезгаданого автора.

Сам художник дізнавшись, що його експозиція закарбувалась в музичному кліпі не засмутився, але й водночас його збентежив той факт, що без жодних попереджень його твори було використано у зйомках.

07.09.2018

Один із найстаріших аукціонних будинків Bonhams, який було виставлено на продаж в травні цього року, був придбан британською приватною інвестиційною компанією Epiris. Фінансові умови угоди поки не розголошуються.

Генеральний директор Bonhams Метью Голдінг і фінансовий директор Джонатан Ферхерст продовжать працювати на своїх посадах разом з колишнім головним операційним директором Sotheby’s Бруно Вінчігуерра, який займе пост виконавчого голови. Бруно Вінчігуерра вже зробив заяву, в якій зазначив, що «Bonhams — це бізнес з великим потенціалом і потужною історією. Я дуже сподіваюся працювати з командою, щоб допомогти компанії перейти на наступний етап розвитку».

Нагадаємо, у 2000-му році Bonhams вже був проданий аукціонному будинку Brooks, після чого компанія була названа Bonhams & Brooks. Згодом нові власники захотіли перепродати свій актив у 2014 році, навіть були зацікавлені в його купівлі представники з китайської аукціонної групи Poly Culture Group, але щось пішло не так, і продажу не відбулося. За даними Sunday Times, фінансова консультативна фірма NM Rothschild, була залучена до пошуку покупця. На початку поточного року за даними фінансових аналітиків, аукціонний будинок оцінювався в декілька сотень мільйонів доларів.

Аукціонний дім Bonhams заснований в 1793 році і базується в Лондоні, є одним з найбільших і найвідоміших у світі аукціоністів візуального мистецтва та антикваріату, автомобілів і ювелірних виробів. У 2017 році Bonhams реалізував понад 50 тисяч лотів на суму понад £ 450 млн.

Джерело: https://ukraineartnews.com/news/news/auktsionnij-budinok-bonhams–prodano

05.09.2018

Створене видатною представницею італійського бароко зображення Лукреції з XIX століття перебувало в приватній колекції і ніколи раніше не виставлялося.

Артемізія Джентилески. «Лукреція». Фото: Dorotheum

На торгах віденського аукціонного дому Dorotheum 23 жовтня буде представлено полотно “Лукреція”   Артемізії Джентилески (1593-1654). Картина ніколи раніше не експонувалася і не виставлялася на торги.

Джентилески – одна з дуже небагатьох відомих сьогодні художниць-представниць італійського бароко. Завдяки своїм картинам, що зображує сильних жінок в драматичних життєвих ситуаціях, вона стала свого роду жіночим символом світу старих майстрів в епоху фемінізму і кампанії проти сексуальних домагань #MeToo. Внесок художниць, які працювали в різні періоди історії мистецтва, поступово переоцінюється; на цьому тлі стрімко зростає інтерес і до творчості Джентилески, в центрі якого стоять відважні героїні класичної міфології.

У липні 2018 британська Національна галерея придбала у лондонського дилера Robilant + Voena за £ 3,6 млн «Автопортрет в образі святої Катерини» (близько 1615-1617) Джентилески. Інша її робота, раніше невідома, була продана в грудні минулого року на паризьких торгах Drouot за рекордні € 2,3 млн, що перевищило в рази естімейт в € 300-400 тис. На питання про те, чи буде Національна галерея боротися за полотно на торгах Dorotheum, представниця музею відповіла: «Національна галерея ніколи не дає коментарів щодо творів, в придбанні яких вона може бути – чи не бути – зацікавлена».

Зростанню інтересу до творчості художниці сприяла і виставка «Артемізія Джентилески і її час», що відбулася в музеї Риму в 2016-2017 роках. Нікола Спіноза включив зображення Лукреції як в каталог цієї виставки, виданий в 2015 році, так і в каталог виставки Джентилески 2016 року в римському палаццо Браскі.

За словами Марка Макдоннелла, який очолює в Dorotheum відділ старих майстрів, «Лукреція» зараз знаходиться в приватній європейської колекції, в яку вона, мабуть, потрапила приблизно в середині XIX століття. У той самий період якесь зображення Лукреції увійшло в колекцію сім’ї Ятта з Руво-ді-Пулья: в документах з сімейного архіву згадується картина з belle donne nude con pugnale ( «красивими оголеними жінками з кинджалами»). На торгах Dorotheum буде також представлено інше зображення Лукреції з цієї ж колекції – кисті неаполітанської художниці XVII століття Діани де Роза.

«Лукреція» – перше полотно Артемізії Джентилески, з яким працює віденський аукціонний будинок. Її твори в принципі рідко з’являються на торгах, і в базі даних Artnet міститься інформація всього про 62 роботи художниці, що виставлялися на аукціон – і щоразу з невисоким естімейтом. Як зазначає Макдоннелл, естімейт картини (€ 500-700 тис.) знову «дуже скромний і не відображає її реальної ринкової вартості, яка, як ми очікуємо, виявиться куди вище».

«Навколо атрибуції цього полотна велися запеклі суперечки, але і Нікола Спіноза, і Ріккардо Латтуада, який проводив експертизу у Відні, переконані, що його створила Джентилески», – каже Макдоннелл, який присвятив роботі з картиною півроку (з цієї атрибуцією згоден і мистецтвознавець Вольфганг Прохаська ). Спочатку Спіноза відніс роботу до флорентійського періоду творчості Джентилески (кінець 1620-х – початок 1630-х), але потім змінив свою думку, припустивши, що вона була створена в 1640-1645 році, тобто вже в неаполітанський період. Латтуада також відносить її до неаполітанського періоду, але до більш ранньої її частини, приблизно до 1630-1635 року, вказуючи на стилістичну схожість з творами Массімо Станціоне, з яким художниця працювала в перший час після переїзду в Неаполь, і Симона Вуе, її знайомого по Риму.

«За життя Артемизия була скандальною фігурою – звернення до суду з позовом проти зґвалтувавшого її художника Агостіно Тасси створило їй неоднозначну репутацію. Але вона прагнула використати цю репутацію і змушувала своїх покровителів сходитися віч-на-віч з цими важкими, жорстокими сюжетами навколо страждаючих і сильних її героїнь », – говорить Марк Макдоннелл. За його словами, в XVIII і XIX століттях її творчість виявилася витісненою на периферію канону: «В уявленнях XIX століття твори Джентилески були надто драматичними, надто кривавими, надто грубими для “доброчесної” художниці. Але їх сила і міць, на мій погляд, співзвучні сучасній атмосфері».

03.09.2018

30 серпня в Saatchi Gallery відкрилася міжнародна виставка «Cash is King», в якій показано розмальовані банкноти з різних країн світу. Україну представив одеський художник Кирил Бондаренко, спеціально для лондонської виставки він розмалював банкноту номiналом двi гривні.

Проект «Cash is King» дозволив митцям з усього світу додати свої власні штрихи до грошових одиниць. Виставка також порушує питання про те, як різні країни працюють над захистом свого устрою і суспільства, втіленням яких часто виступають банкноти.

Загалом на виставці показано більше ста робіт, якi можна придбати онлайн від 120 до 4 700 фунтів стерлінгів. Вже на другий день після відкриття майже всі роботи було розпродано.